100 років Академії наук України | Історія ІТ в Україні

100 років Академії наук України

З книги Б.М.Малиновського “Академік Борис Патон – праця на все життя”

Створення і перші роки розвитку Української академії наук

14 листопада 1918 р. гетьман України Павло Петрович Скоропадський (1883—1945) підписав “Закон Української держави про заснування Академії наук у Києві” і затвердив статут Академії, згідно з яким вона складалася з трьох відділів: історико-філологічного, фізико-математичного та соціально-економічного. Було призначено і перших академіків, у тому числі В.І.Вернадського, С.П.Тимошенка, А.Ю.Кримського, М.І.Туган-Барановського та ін., всього дванадцять видатних вчених.

Уже 27 листопада того ж року на перших загальних зборах президентом Академії було обрано Володимира Івановича Вернадського, а вченим секретарем — Агатангела Юхимовича Кримського. Ця дата і вважається днем початку діяльності Української академії наук. Вперше вона прозвучала в Україні тільки після здобуття нею незалежності (коли відзначалось 75-річчя Академії).

Перший період діяльності Академії проходив у дуже важких умовах: громадянська війна, становлення нової влади, відновлення народного господарства, яке перебувало в занепаді, міжнародна ізоляція радянської держави і т. ін. У ці роки в Академії з тих чи інших причин (нові призначення, неугодність новій владі, хвороби) часто змінювалися президенти: на зміну В.І.Вернадському (1918—1921 рр.) прийшов М.П.Василенко (1921—1922 рр.), його змінив О.І.Левицький (1922 р.), потім були В.І.Липський (1922—1928 рр.), Д.К.Заболотний (1928-1929 рр.).

Проте протягом наступних дванадцяти років Академія науково й організаційно зміцніла, що було основним завданням, поставленим першим президентом В.І. Вернадським при її заснуванні.

“Українська академія наук… має складатися з груп вчених, яким платить держава і які вважають науку і дослідницьку роботу справою свого життя. З Академією мають бути пов’язані численні наукові заклади дослідницького характеру… Академія має користуватися повною автономією і бути поставлена поза будь-якими впливами на її внутрішнє життя органів державної влади, які можуть змінюватися”. До 1930 р. у трьох відділах Академії вже працювали три інститути — демографії, української наукової мови, будівельної механіки, а також 164 невеликі кафедри, лабораторії, комісії. Таким чином, був зібраний і почав працювати великий науковий колектив (понад 300 вчених з різних напрямів науки і техніки), котрий став базою для швидкого розвитку Академії протягом наступного десятиліття.

Роки становлення і випробувань

Наприкінці 20-х і в 30-ті роки головним завданням у Радянському Союзі вважалася індустріалізація країни. На це були спрямовані п’ятирічні плани розвитку народного господарства, перший з яких було прийнято в 1928 р. Ними передбачався не лише розвиток традиційних, а й створення багатьох нових галузей промисловості, що, природно, потребувало зміцнення науково-технічної бази і швидкого розвитку найактуальніших напрямів науки і техніки.

Дуже аморфна структура Української академії наук, якою було важко керувати, не відповідала новим вимогам, її вдосконалення, а по суті, становлення заново на базі потужних (на той час) інститутів, діяльність яких спрямовувалась на вирішення найактуальніших завдань народного господарства, почалося з появою в 1930 р. молодого енергійного президента Академії, видатного вченого-патофізіолога Олександра Олександровича Богомольця. Авторитет вченого вже на той час був досить великий, про що свідчить його одностайне обрання (таємним голосуванням).

Нові інститути спочатку створювалися шляхом об’єднання близьких за профілем досліджень кафедр і лабораторій, а коли в 1934 р. Академію наук із підпорядкування Наркомосу республіки передали під юрисдикцію Ради Народних Комісарів УРСР, до її складу увійшов ряд інститутів з інших відомств. У 1936 р. її було перейменовано в Академію наук УРСР. У середині 30-х років в її складі був 21 науково-дослідний інститут, які входили до трьох відділень: суспільних наук, математичних та природничих наук, технічних наук.

Станом на 1 січня 1941 р. в АН УРСР було вже чотири відділення (фізико-хімічних і математичних, технічних, біологічних, суспільних наук), у складі яких було 26 інститутів із штатом 3092 особи, в тому числі 1191 науковий співробітник, 60 академіків та 66 членів-кореспондентів.

…На той час в АН УРСР склалась низка наукових шкіл, які були широковідомі. Загальне визнання отримала створена академіком Д.О.Граве школа в галузі алгебри і теорії чисел. На фундаменті, закладеному цією школою, згодом розвивалась не тільки алгебра, а й ряд суміжних наук. Праці вчених школи академіка М.М.Крилова з теорії нелінійних диференціальних рівнянь та нелінійних коливань стали фундаментальним внеском у науку і практику. Вони знайшли широке застосування в техніці, будівництві, при розв’язанні практичних завдань з дослідження міцності та пружності конструкційних матеріалів, у теорії автоматичного регулювання. Школа пружності академіка О.М.Динника отримала надзвичайно важливі результати при вивченні питань динаміки пружних канатів, гірського тиску, стійкості шахтних підйомників і кліток. Ці результати значною мірою сприяли підвищенню безпеки праці гірників.

Протягом цього періоду були проведені перші в країні роботи з ядерної фізики. У 30-х роках у Харківському фізико-технічному інституті було здійснено розщеплення ядра атома літію (К.Д.Синельников, О.І.Лейпунський, А.К.Вальтер, Г.Д.Латишев), побудовано перший в СРСР електростатичний прискорювач заряджених частинок. Почалися також дослідження з фізики низьких температур, фізики твердого тіла, теоретичної фізики, радіофізики тощо, було створено перший у країні радіолокатор.

Вчені-геологи розробляли проблеми геологічної будови Землі, мінеральних і водних ресурсів, які мали важливе значення для розвитку продуктивних сил республіки. Проведені ними теоретичні дослідження сприяли відкриттю в Україні багатих родовищ залізної руди, нафти, кам’яного вугілля та інших корисних копалин. Формувалися наукові напрями в галузі історичної геології (П.А.Тутковський), мінералогії, петрографії, геохімії (Є.С.Бурксер), геофізики (В.О.Сельський).

У зв’язку з розвитком енергетичної бази республіки вчені АН УРСР вивчали питання розрахунку складних енергосистем і енергомереж, створення нових видів електротехнічного обладнання (Л.В.Цукерник). Вони виконали низку досліджень з теорії турбомашин, теплообміну, гідродинаміки і загальних проблем енергетики (В.І.Толубинський).

Дослідження, проведені під керівництвом академіка Є.О.Патона, довели переваги зварних конструкцій над клепаними, обумовили впровадження зварювальних процесів у вагоно- та суднобудуванні, промисловому будівництві, котлобудуванні тощо. Технологія виготовлення зварних конструкцій, яку розробили вчені АН УРСР, широко застосовувалась на будівництві Дніпровської гідроелектростанції ім. В.І. Леніна для виготовлення та з’єднування важливих частин гідротехнічних споруд. Отриманий тут досвід використовували й на будівництві інших об’єктів, зокрема на будівництві Магнітогорського металургійного комбінату. В 1939—1940 рр. Є.О.Патон розробив спосіб швидкісного автоматичного зварювання під флюсом, який зіграв величезну роль у розвитку промисловості у воєнні та повоєнні роки, про що докладно розповідалось у попередньому розділі.

Вчені-хіміки вивчали проблеми електролітичної дисоціації, які мали важливе значення для розвитку органічної та неорганічної хімії, гідрометалургії тощо. Загальне визнання завоювала школа основоположника електронної теорії каталізу Л.В.Писаржевського. У 1934 р. в Україні вперше в Радянському Союзі було отримано важку воду (О.І.Бродський), що мало виключне значення для розвитку ядерної фізики.

У роки перших п’ятирічок зусилля інститутів біологічного та медичного профілю були спрямовані на вивчення біохімії нервової системи, м’язової діяльності, живлення, зокрема на вивчення вітамінів і біохімії внутрішньоклітинного обміну речовин, а також на взаємозв’язки вірусів і клітини. Мала великі досягнення і стала широковідомою школа патофізіології О.О.Богомольця, який створив вчення про фізіологічну систему з’єднувальної тканини як про матеріальну основу реактивності організму. Вчені, які працювали в галузі офтальмології, під керівництвом В.П.Філатова розробили методи пересадки рогівки ока і пластики на круглому шкірному стеблі, створили вчення про біогенні стимулятори. Багато досліджень, які проводили вчені АН УРСР, було присвячено вивченню хвороботворних мікроорганізмів і розробці методів лікування інфекційних хвороб. Розвиток цих досліджень тісно пов’язаний з іменем засновника школи в галузі мікробіології та вірусології Д.К.Заболотного.

У наукових закладах АН УРСР соціально-економічного профілю проводилися дослідження з теорії та практики планування народного господарства, проблем економіки, права, історії України, української мови, літератури тощо.

Видатними досягненнями в цій галузі стали теоретичні праці вчених О.Г.Шліхтера, М.О.Скрипника, економістів К.Г.Воблого і М.В.Птухи, сходознавця А.Ю.Кримського, мовознавця Л.А.Булаховського та ін.

У 1941 р. в АН УРСР окрім 26 науково-дослідних інститутів уже працювали біологічна станція, Центральна наукова бібліотека з філією у Львові, дві обсерваторії.

З 1934 р. в інститутах почалася активна підготовка кандидатів та докторів наук — було створено аспірантуру. В 1941 р. в ній навчалися 268 осіб.

Велику роль у швидкому розвитку Академії в 30-ті роки відігравав її президент — академік О.О.Богомолець. У керуванні Академією йому активно допомагали Є.О.Патон, О.Г.Шліхтер, О.В.Палладін, О.В.Фомін, К.Г.Воблий.

Високий авторитет О.О. Богомольця в урядових колах істотно пом’якшив для вчених Академії важкі наслідки 1934 і наступних років, коли після вбивства С.М.Кірова почалися репресії, які досягли апогею в 1937 р., проти багатьох невинних людей, у тому числі вчених. Проте все одно, згідно з архівними даними, було репресовано і знищено 12 академіків, у тому числі М.І.Вавилов, А.Ю.Кримський, С.О.Єфремов, В.П.Затонський, що завдало великої шкоди розвиткові науки в Україні.

На долю О.О. Богомольця та Академії загалом випало ще одне, найважче, випробування — Велика Вітчизняна війна. Евакуація десятків наукових інститутів відбувалась буквально перед носом у ворога. Три воєнних роки Академія самовіддано працювала на оборону. В перший же день після приїзду в Уфу, куди перебазувалася основна частина інститутів, О.О.Богомолець зібрав Президію Академії і сказав у вступному слові: “Відтепер українські вчені працюватимуть лише для оборони, лише для фронту”. …Академія наук України під час війни була евакуйована. …Все необхідне для роботи було взято, а все інше знову запаковано в ящики і зберігалось у добрих складських приміщеннях. З нетерпінням чекатимемо від Вас сигналу про повернення в Київ…”

Сам О.О. Богомолець продовжував початі ще до війни дослідження антиретикулярної цитотоксичної сироватки — АЦС (сироватки Богомольця). В роки війни АЦС допомогла одужати тисячам поранених. “Сироватка моя дуже широко і з великим успіхом застосовується у разі воєнного травматизму в шпиталях Башкири та Челябінської області, — повідомляв Богомолець у кінці 1942 р. своєму давньому другові, відомому всій країні хірургові — Сергію Івановичу Спасокукоцькому. — Тепер її виготовлятимуть і в Москві. Цими днями вийшла книга тез Уфимської конференції з впровадження сироватки. У цій конференції взяли участь, окрім нашої Академії, чотири медінститути та 49 евакошпиталів. Усі вони одностайно постановили в резолюції конференції, що сироватку необхідно застосовувати у разі воєнного травматизму й септичних захворювань якомога ширше…”

Віце-президент АН УРСР О.В.Палладін розробив препарат вікасол для зменшення втрати крові при лікуванні ран, котрий також широко застосовувався в шпиталях, оскільки це істотно зменшувало час лікування поранених (цей препарат випускається досі).

Інститути відділу технічних наук і відділу фізико-хімічних та математичних наук досить успішно працювали в галузі воєнної тематики. Інститути хімічного профілю поряд з виконанням спеціальних завдань багато зробили для розвитку нафтопереробної промисловості Башкирії. Біологічні інститути істотно допомогли розвитку сільського господарства в боротьбі з бур’янами, підвищенні врожайності тощо. Інститути геологічних наук і гірської механіки виконали роботи з вивчення мінеральних ресурсів Уралу і пошуків нових будівельних матеріалів.

До кінця 1941 р. АН УРСР в основному налагодила свою роботу, встановивши плідні ділові зв’язки з 323 підприємствами й організаціями оборонного комплексу, зокрема з 48 наркоматами, 107 підприємствами, 19 геологорозвідувальними організаціями, 39 науково-дослідними та 39 лікувальними закладами.

…Воєнне лихоліття розкидало інститути Академії по різних містах. Основна частина опинилася в Уфі. Інститут електрозварювання за клопотанням Є.О.Патона, який звернувся до голови Державного комітету з евакуації Шверника, був направлений до Нижнього Тагіла на щойно створений завод з виробництва танків Т-34. Частина інститутів опинилася в Свердловську, Копейську, Алма-Аті, Іркутську. Спілкування з президентом Академії найчастіше відбувалося поштою. Листи від Євгена Оскаровича Патона лежали на столі президента окремо. О.О.Богомолець і Є.О.Патон глибоко поважали один одного, а за останні роки і взагалі стали друзями, хоча й бачилися дуже рідко. Євген Оскарович майже не з’являвся в Уфі, і президент розумів його: електрозварювальникам було не до засідань. “Я дуже радий, що результати нашої багаторічної праці вдалося використати в боротьбі з ненависним ворогом, — писав Є.О.Патон президенту Академії наук О.О.Богомольцю у листопаді 1942 р. — Дуже шкодую, що мені не доведеться поїхати в Уфу на грудневу сесію Академії наук. Близько двох тижнів тому ми зобов’язалися в кінці року запустити ще п’ять нових автоматів на нашому заводі й не менше двох автоматів на Уралмаші у Свердловську. В такий відповідальний момент мені ні за яких обставин не можна залишати інститут. З наукових співробітників теж ніхто не зможе бути на сесії, бо їхня допомога потрібна заводам…” І ще через рік — уже після присвоєння Є.О.Патону звання Героя Соціалістичної Праці: “Щоб максимально допомогти заводам, я вимагав від співробітників, щоб вони займалися лише тими питаннями, які зможуть знайти застосування на заводі завтра… Від самого початку я перевів інститут на воєнний стан… Гадаю, що після війни, в період відбудови зруйнованої промисловості півдня, перед нашим інститутом будуть поставлені серйозні завдання… Прошу пробачити мою відсутність на засіданнях Президії в Уфі — я не можу покинути інститут”.

Повоєнні роки

Прямі збитки, завдані німецько-фашистськими загарбниками Україні, без урахування втрат, які були пов’язані з зупинкою виробництва в промисловості та сільському господарстві, становили 285 млрд крб. (у довоєнних цінах). Загальна сума збитків перевищувала 1 трлн крб. В руїнах лежали 16 тис, промислових підприємств, понад 200 тис. споруд промислово-виробничого призначення. Були пограбовані наукові, медичні, культурні установи, школи та вищі учбові заклади.

За 15 повоєнних років в Україні було побудовано 756 нових великих промислових підприємств, реконструйовано близько 3 тис. заводів, фабрик і шахт, відновлено і розширено мережу шкіл, вищих учбових закладів, науково-дослідних інститутів, лікарень, закладів культури. Капіталовкладення, виділені з союзного бюджету, лише в 1959 р. становили 45,5 млрд крб.

Роботи, виконані АН УРСР за ці півтора десятиріччя (1945—1960 рр.), були спрямовані на вирішення завдань, пов’язаних з відновленням і розвитком народного господарства республіки.

У 1946—1962 рр. президентом АН УРСР був академік Олександр Володимирович Палладін (1885—1972), відомий в СРСР і в світі вчений у галузі біохімії.

27 лютого 1962 р. президентом АН УРСР був обраний 43-річний Борис Євгенович Патон.

…На той час Б.Є.Патон уже встиг зарекомендувати себе видатним ученим, який зумів не тільки істотно розвинути створений батьком інститут і розроблені у ньому зварювальні технології, а й показати себе ініціатором та ідейним натхненником нових перспективних досліджень, що виходять за рамки напрямів, традиційних для зварювання. Він домігся, здавалося б, неможливого — Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона постановою уряду Радянського Союзу було визнано головним у країні в галузі зварювання з наданням йому всіх необхідних повноважень. Роботи очолюваного Б.Є.Патоном інституту були відзначені двома Ленінськими і сімома Державними преміями. Сам він у 1949 р. отримав Державну (тоді Сталінську, причому одну з перших) премію СРСР. У 1957 р. йому було присуджено Ленінську премію. Ще у 1958 р. Б.Є.Патона було обрано академіком АН УРСР. Інакше кажучи, як учений і як директор великого інституту, який успішно працює, він повністю відбувся.

…Новий Статут зобов’язував Академію здійснювати наукове керівництво галузевими НДІ і вузами республіки. Таким чином, АН УРСР ставала відповідальною за розвиток вітчизняної науки в цілому.

Для виконання цього завдання в регіонах України один за одним почали створюватися великі наукові центри — Донецький, Західний, Північно-Східний, Придніпровський, Південний. Пізніше було організовано Кримське відділення АН УРСР…

Стратегія і тактика прискореного розвитку Академії

Починаючи з 1962 р. стратегія і тактика розвитку Академії постійно вдосконалюється. У 1962—1965 рр. з метою розвитку нових наукових напрямів було розширено склад її відділень. До 1975 р. відповідно до нової структури Академія поповнилася низкою інститутів, істотно посилилась взаємодія фундаментальних і прикладних наук, зміцнився зв’язок науки з виробництвом. У 1976—1986 рр. взаємодія академічної науки з виробництвом зміцніла і розвинулась шляхом переходу до цільових фундаментальних досліджень для розв’язання важливих практичних проблем.

Діяльність ряду наукових установ АН УРСР підтвердила життєвість перетворень, ініціатором яких став Б.Є.Патон. Вони були опрацьовані спочатку в Інституті електрозварювання ім. Є.О.Патона. Потім було здійснено перехід до науково-технічних комплексів (НТК) — організацій з єдиною науково-дослідною і конструкторсько-технологічною базою, експериментальним виробництвом і дослідним заводом, де реалізується весь цикл створення нової техніки: від фундаментальних досліджень до налагодження експериментальних і дослідних зразків. Першими НТК (на базі відповідних інститутів) стали Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона, Інститут проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича, Інститут кібернетики ім. В.М.Глушкова, Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля, Фізико-технічний інститут низьких температур ім. Б.І.Вєркіна, Фізико-хімічний інститут ім. О.В.Богатського, Фізико-механічний інститут ім. Г.В.Карпенка, Інститут технічної теплофізики.

Накопичені фундаментальні та прикладні наукові напрацювання базових інститутів забезпечували створення як одиничних зразків, так і пробних серій нової техніки; поставку окремих зразків обладнання та матеріалів підприємствам СРСР і на експорт; обґрунтування пропозицій щодо організації серійного виробництва нової техніки.

Наступним кроком, здійсненим у 80-х роках, було створення міжгалузевих науково-технічних комплексів (МНТК). …Проект з розгортання МНТК, підготовлений під керівництвом Б.Є.Патона, було передано у ЦК КПРС і Раду Міністрів СРСР.

У 1985 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову “Про створення міжгалузевих науково-технічних комплексів і заходи щодо забезпечення їх діяльності”. Вона передбачала організацію МНТК, орієнтованих на виконання повного циклу робіт із створення й освоєння виробництва високоефективних видів техніки, технології і матеріалів нових поколінь силами науково-дослідних установ, конструкторських і технологічних організацій, дослідними підприємствами, заводами і виробничими об’єднаннями різних міністерств і відомств, що організаційно входять у МНТК. Головна мета — 3—4-кратне прискорення циклу робіт від ідеї до серійного випуску з обов’язковим виходом відповідної продукції на вищий у прогнозованій перспективі світовий рівень і випередження його.

До 1988 р. у СРСР було створено 23 МНТК, три з них — в Україні. До їхніх функцій входило: визначення перспектив розвитку на 10—15 років з урахуванням досягнутого і очікуваного світового рівня; проведення і координація фундаментальних і прикладних досліджень, дослідно-конструкторських розробок, які давали СРСР змогу вийти за цими напрямами на передові рубежі в світі.

До складу МНТК “Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона” АН УРСР увійшли: Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона (головна організація), шість організацій і підприємств дослідно-виробничої бази інституту, 13 підприємств міністерств і відомств СРСР, які розпоряджалися необхідним науково-технічним і виробничим потенціалом відповідно до закріплених за комплексом напрямів зварювальних технологій. Керівництво комплексом здійснював Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона.

Для розгляду науково-технічних, економічних та інших питань діяльності МНТК “Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона” АН УРСР і забезпечення його організаційної єдності було створено раду, до складу якої ввійшли Б.Є.Патон (голова) і його заступники, керівники організацій та підприємств, що входили в комплекс, учені, спеціалісти, представники міністерств і відомств, підприємств, які брали участь у роботі комплексу. Для оперативного вирішення питань діяльності комплексу було створено бюро ради. Його рішення були обов’язковими для всіх організацій та підприємств, які входили до складу комплексу і брали участь у його роботі.

До складу МНТК “Порошкова металургія” АН УРСР увійшли: Інститут проблем матеріалознавства АН УРСР (головна організація), п’ять організацій та підприємств дослідно-виробничої бази інституту, 10 науково-дослідних і конструкторських організацій, 10 підприємств різних міністерств, п’ять вищих навчальних закладів Радянського Союзу. МНТК “Порошкова металургія” АН УРСР очолив директор Інституту проблем матеріалознавства В.І.Трефілов.

…Пізніше на базі Інституту хімії поверхні був організований третій МНТК.

Вже перший рік роботи організованих в АН УРСР МНТК підтвердив обґрунтованість їх створення — міжвідомчі бар’єри, які заважали спільному вирішенню складних науково-технічних проблем, почали переборюватися швидше та успішніше, темп спільних робіт прискорювався, збільшувались їхні масштаби і значущість, а матеріально-технічні витрати зменшувалися.

Всі проведені заходи не були випадковими. Б.Є.Патон дуже відчував головний організаційний недолік, який заважав розвиткові країни, — слабкий зв’язок науки, в першу чергу академічної, з виробництвом, значні труднощі під час впровадження результатів фундаментальної науки у промислову практику, через що в 70—80-х роках Радянський Союз став істотно відставати у технічному і технологічному плані від зарубіжних країн, що позначилося й на промисловості України. Звідси невгамовне прагнення Б.Є.Патона знайти вихід з цього становища всупереч практиці, що склалася, тобто тривалого переходу від наукових досліджень до їх промислового використання. На жаль, поєдинок між ним і системою впровадження результатів наукових досліджень у колишньому СРСР затягнувся. Здійснення дуже важливих для результативності науки організаційних заходів — створення НТК, інженерних центрів, зрештою МНТК, йшло повільно і повною мірою було реалізоване лише у Національній академії наук України.

Не виживати, а працювати!

Слова заголовка дуже точно характеризують позицію Б.Є.Патона, зайняту ним у ці важкі роки. Він став ініціатором і основною рушійною силою в реформуванні Академії стосовно ситуації, що склалася. Ця робота розпочалася з перших років незалежності України. Структурна перебудова наукової й науково-дослідної діяльності в Національній академії наук України в 1991—1996 рр. була спрямована на розвиток нових напрямів досліджень, необхідних для становлення незалежної України, збереження провідних наукових шкіл і колективів в умовах економічної кризи, підвищення ефективності діяльності установ Академії.

З другої половини 90-х років і нині, на початку XXI ст., завдяки мудрості й витримці Б.Є.Патона триває процес щонайтіснішого залучення Академії на рівні владних структур до вирішення складних проблем економіки, політики, культури.

Продовжена під керівництвом Б.Є.Патона безпрецедентна робота з реформування Академії дала їй змогу, незважаючи на найважчі умови, працювати і виконувати свої статутні обов’язки. Нині НАН України залишається провідною науковою організацією країни, одним з визнаних наукових центрів світу.

…Зростає попит на високотехнологічні розробки НАН України з боку фірм і компаній інших країн. …При цьому кількість ліцензійних угод і контрактів збільшилася майже втричі. Замовниками продукції були організації 30 країн світу, переважно США, Німеччини, Китаю і Росії, а в реалізації контрактів брали участь 37 установ НАН України.

…Постійно зростає зацікавленість у співробітництві з науковими колективами Академії з боку їхніх закордонних колег.

…На базі установ НАН України успішно діють створені під егідою ЮНЕСКО Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій і систем та Міжнародна кафедра з кріобіології.

…Як президент Академії значну частину своєї діяльності нині Б.Є.Патон присвячує створенню на базі інститутів Академії технопарків, що поєднують науку і промислову базу. Уже створені і починають розгортати роботу чотири технопарки, в яких з боку Академії задіяний Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона, Інститут напівпровідників. Інститут монокристалів та інші.

Б.Є.Патон докладає багато зусиль, щоб включити НАН України і Міжнародну асоціацію академій наук, створену за його активної участі, у загальноєвропейський науково-технологічний простір.

* * *

Залишається відповісти на поставлене на початку книги запитання, що визначило життєве кредо Б.Є. Патона — праця на все життя. Точну відповідь на нього дає М.М. Амосов:

«Борис Євгенович Патон — яскрава особистість. Так — президент Національної академії майже сорок років. Так — найбільший учений у галузі техніки, директор всесвітньо відомого Інституту електрозварювання. Так — громадський діяч, багаторічний член парламентів колишнього Союзу й України. І ще численних “рад”, комітетів, комісій…

Йому — за вісімдесят, а він на всіх цих посадах і званнях — не просто “перебуває” — працює. Безсумнівно — видатна людина.

Про нього багато написано. Однак залишається запитання—у чому джерело цієї феноменальної працездатності?

Гадаю, не лише в генах, природжених здібностях, інтелекті. Воно — у характері, який він (жорстко) тренує все життя. А ще, можливо, в якостях душі. В її величі, якщо хочете. Про це я хочу трохи сказати.

Не розписуватиму кар’єрні успіхи Б.Є. Навіть саме слово “кар’єра” з ним непоєднанне. Він не робив кар’єру. Він — працює. Це природний стан його душі. Важко визначити головний мотив: “допитливість ученого”, “потреба діяльності” чи “користь суспільству”. Напевно, мають місце всі три.

Тема моєї замітки: “електростанція” його успіхів. Що саме дає Б.Є. енергію для розуму і працездатності?

Ланцюжок, мені здається, такий: генетичні потреби породили мотиви. Гени ж дали й таланти. Виховання і приклад батька визначили напрям дій — техніка, наука. А також дали мораль.

Все інше зробив власний характер. Він дав енергію і спонукав до тренування. Ні, не лише фізичної сили, а й розуму, і мотивів.

Результат: унікальна особистість.

Можливо, я зациклений на ідеї тренування. Впевнений, що воно діє на всі біологічні функції: підсилює їх і тим самим продовжує життя. Це стосується м’язів, внутрішніх органів і, найголовніше, — інтелекту.

Про роботу і фізкультуру Б.Є. я все знав і дивувався: теніс, водні лижі, гімнастика. Спортивна фігура. Працює по 12 годин, як замолоду. Зізнатися, навіть заздрив.

Та ось у червні 1996 р. мені повідомили, що Борис Євгенович зламав шийку стегна під час катання на водних лижах. І вже прооперований у Києві. Хірург В.М. Левенець поставив йому штучний тазостегновий суглоб з металу. Лежить у Центрі травматології лікарні Мінського району м. Києва.

Пам’ятаю, подумав: “Молодець”. Міг би поїхати на операцію в Європу, як усі начальники. Вдома, в Україні великого досвіду з протезування суглобів ще не було.

Узяв таксі й поїхав провідати хворого. Звичайна палата. Стан Бориса Євгеновича мені не сподобався. Тобто формально всі показники — артеріальний тиск, пульс, дихання, температура — у межах норми. Тривоги за життя не викликають. Свідомість ясна. Однак лежить зовсім байдужий, чужий, несхожий на себе. Розмовляє через силу.

Майнула думка: “Невже Патон зламався?” Проте вирішив — напевно, наслідки наркозу. Лікували його, з мого погляду як хірурга, правильно, тому я поїхав додому. Домовився про телефонні довідки. У наступні дні потелефонував. Відповідали — “все нормально”. Мав бажання його побачити, але скажу відверто — посоромився: колеги не запрошують.

Тижнів через два після операції повідомили, що Б.Є. просить приїхати в лікарню, вже у Феофанію. Надіслали машину.

Ось тут я й побачив могутність президента нашої Академії.

Він був у відмінній формі. Фізичній і психічній. Вже я-то перебачив хворих, знаю.

Наговорилися з різних питань, як бувало раніше, на Верховній Раді, і моїх — не частих — відвідуваннях у Президії.

Та не це головне.

Борис Євгенович продемонстрував гімнастику, яку робить. Саме те, що для мене: напевно, 1000 рухів на всі здорові суглоби і значний діапазон — на оперований.

Подумав: “Та…ак, сильний президент!”

Після цієї події моя повага до Патона ще збільшилася. Людина, здатна так переборювати себе, воістину — велика. Соромлюся назвати “велична”, він не любить славослів’я.

Він і нині вправляється на всю котушку. І, звичайно, не переїдає. Статуру тримає, як у юнака.

Не фізкультура, звичайно, головне тренування — вправи розуму. По 12 годин на день, притому — з постійним нервуванням: президент Академії в епоху криз — треба розуміти…»

Певно, краще вже не скажеш…

З книги Б.М.Малиновського

“Академік Борис Патон – праця на все життя”